Колки край козацький

Волинське козацтво - це одна із славних сторінок історії українського народу, це такий же козацький край, як і земля запорізька, все Придніпров'я, вся Україна. Справді, Волинь багато разів була покозачена під час великих і малих національно-визвольних повстань і рухів, особливо в роки Великої Національно-визвольної козацько-селянської революції, що спалахнула в Україні в 1648 році. Тисячі волинян виборювали волю в повстанських загонах, у козацьких полках Поліському, Острозькому, Звягельському, Волинському, Любарському, Миропільському, Остропільському, Гощанському та ін. Вони створювалися з ініціативи населення міст і сіл тієї благословенної землі, що споконвіків зветься Великою Волинню. Отже, козацькі корені кожної волинської родини (як і всієї України!) - безсумнівні. І на цій землі сотні сіл, чимало міст мають славну козацьку історію, в якій зорями сяють імена окремих козацьких гетьманів, полковників, інших старшин, безстрашних лицарів волі України.

Безсумнівно і найдавніше поселення Волинського Полісся - Колки пов'язані з козацтвом. В його передісторії зоріють імена великих ватажків козацько-селянських повстань під проводом Северина Наливайка, Івана Підкови, Богдана Хмельницького. Колківчани ніколи не стояли осторонь всіх тих революційних подій, які мали місце в історії українського народу.

У своєму досліджені я хочу показати, яку роль відіграло моє невеличке містечко Колки в національно-визвольному русі України.

Актуальність дослідженні полягає в тому, що історія волинського козацтва і на даний час ще залишається «білою плямою» на історичній карті України. Історія козацької долі Волині цікавила багатьох діячів науки, культури, мистецтва, краєзнавців різних періодів. Не стоять осторонь історичних досліджень, пов'язаних з цією темою і учні Колківської школи-ліцею. Можливість доступу істориків до архівних документів, поява численних спогадів, легенд дають можливість вивчити, проаналізувати і висвітлити проблемні сторінки історії та історичних постатей. З огляду на ці джерела достеменно відомо, що козацькі корені кожної волинської родини (в тому числі колківчан) - безсумівні. Визначаючи потребу відновлення історичної пам'яті, усвідомлюючи моральний обов'язок перед минулими та наступними поколіннями українців наукове дослідження покликане глибшому вивченню історії краю.

Об'єктом дослідження є жителі містечка Колки - активні учасники національно-визвольних змагань.

Предметом дослідження є проблемні сторінки історії селища, які часом мають дискусійний характер з боку краєзнавців та їх різне ставлення до революційних подій краю.

Мета роботи. На основі конкретних історичних архівних матеріалів показати внесок колківчан у національно-визвольні змагання доби козацтва, проаналізувати життя та діяльність видатних людей, доля яких пов'язана з містечком.

Джерельну базу становлять публікації українських істориків національно-визвольного руху в Україні, спогади старожителів селища, архівні матеріали, краєзнавчі дослідження колківчан.

Новизна роботи полягає в тому, що вперше цю проблему було виведено із історичної площини і вивчено ґрунтовним науковим дослідженням. При написанні наукової роботи використана значна кількість джерел інформації з історичної літератури, а й з архівів, що дало можливість глибше висвітлити її проблемні сторінки.

Структура наукової роботи складається із вступу, 6 розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків

Розділ І. Легенда про княже містечко Романів

Рідні Колки мої, я вдивляюсь у вас,

Я вслухаюсь у голос ваш тихий

І горжуся в душі, що здолали ви час,

Поборовши всі біди і лиха.

Б.Калуш.

На Поліссі Волині є мальовниче селище Колки, що має свою цікаву історичну біографію. Перегорнемо його славні сторінки - і героїчні, і трагічні. З давніх-давен тут жили роботящі люди, що уміли вирощувати хліб, майстрували, торгували, а в разі потреби - захищали священну землю.

Містечко Колки належить до найдавніших поселень Волинського Полісся і за свою багатовікову історію пережило роки піднесення і занепаду, неодноразово зникало у вогні пожеж, щоб опісля, як та птаха Фенікс, воскреснути на правому березі річки Стиру і дивувати сучасників своїм воскресінням.

Понад 800 років тому в цій глухій місцевині на крутосхилах Стиру могутній володар Волинсько-Галицької держави князь Роман Мстиславович заснував славне містечко і нарік його своїм іменем. Ще дотепер збереглися високі земляні вали княжого замку, на яких височіли муровані стіни з вежами і бійницями. Оборонна фортеця, природний захист і надзвичайно вигідне торговельне розташування принесло його мешканцям небачені ремесла, віру, культуру та освіту.

Княжа дружина утримувала на той час стратегічний торговий шлях, який з'єднував волинські міста через Прип'ять і Дніпро зі славним градом Києвом. У Романовому містечку на Божій горі постав мурований храм, який слугував духовним осередком у навколишніх теренах. За переказами, під час служби Божої храм разом зі священиком і парафіянами раптово пішов під землю. Кажуть, ж у році день, коли прикладеш вухо до землі і чуєш відправу в тій церкві,

Попри могутність Волинсько-Галицької держави, містечко Романів на початку XVI століття зазнало навали кримських татар. Орда взяла штурмом поселення, пограбувала й спалила «до колка». Ще донедавна неподалік знищеного княжого містечка височів великий курган «Чорна могила». Тут поховані помордовані татарами тієї чорної години тутешні мешканці... По великій руїні вцілілий люд оселився західніше Романова, перейнявши зі старої місцевини одну лише назву «Колки».

Колківчани за часів козацтва

Своє друге відродження, а за одно і статус непоборного прагнення до свободи на українських теренах, древнє містечко одержало в період зародження козацтва на Україні. Запорізька Січ - це один із тих світових феноменів, над яким замислювались і який намагалися з'ясувати багато поколінь дослідників.

Українське козацтво - то живе, пульсуюче серце нашої відроджуваної державної історії. Воно віками осяяне такою молодецькою, казковою відвагою, вражаючою всіх любов'ю до матінки - України, таким здоровим гумором, що викликає захоплення і подив у багатьох народів світу. А сивочолі кобзарі струнами бандур і серцем вимовляли, розсівали в пам'ять віків зоряні імена героїв, яких несила ніколи забути.

Де ж бо знайдеш іншого Тараса Бульбу, крім нашого, українського, який рідного сина іскристою шаблею зарубав (жах! але...) за зраду, за невірність оцій благословенній землі, що зветься Україною, ще й Роксоланією, а часом і Козакією? Де ж бо знайдеш отаке січове товариство, яке віками добровільно йшло саме і заповідало синам-орлам, онукам і правнукам захищати, боронити свою землю, свій народ, віру православну, вольності свої, свою християнську республіку?

Та не лише дорослі прагнули здобути нову долю. Учні шкіл просилися в козаки. Дванадцятирічний школяр Федько Гулевич син маршалка дворянського кола Луцького повіту Дем'яна Гулевича - втік зі школи, став джурою легендарного Северина Наливайка. Цей факт так і загубився б у темені віків, якби на сеймі 7 березня 1597 року не нагадали Дем'яну Гулевичу, що його син «таки воював проти його королівської величності...». Отже це було. І, певно, дарувала доля тому хлопчині в дорослому віці взяти участь у Великій Українській козацько-селянській національно-визвольній революції, яка спалахнула весняною порою 1648 року.

Вона пройшла як громовиця, що вогнем козацьких шабель осяяла всю Україну, кожну українську душу. Активними учасниками тих революційних подій стали жителі містечка Колки.

На кінець XVI століття селянські повинності зросли ще більше. Соціальний гніт, а також релігійні утиски з боку католицької церкви, які особливо посилились після Люблінської унії 1569 року, викликали у населення різке невдоволення Колківчани взяли участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. Вже в 1648 році вони брали участь у розгромі сусідніх маєтків феодалів Хребтовичів у Хряську і Жолудську та В. Масальського в Чорнижі. Урочисто і радісно зустріли в Колках в 1648 році козацький загін з війська Б. Хмельницького.

У районі містечка Четвертні сформувалася сотня покозачених повстанців на чолі з Гаврилом Гуляницьким і охопила своєю владою Луків, Пожарки та близькі села. Родич Гаврила Гуляницького - Кіндрат Гуляницький - у той час був міським головою Чорторийська. Він теж відгукнувся на клич революції -створив Чорторийську повстанську козацьку сотню. Це було в серпні 1648 року. Сотня активно діяла до лютого 1649 року і підпорядкувала собі містечко Колки, десятки сіл.

Колківчани всіма засобами допомагали козакам. 25 травня 1651 року, коли польське військо прибуло сюди для придушення селянських виступів, раптом задзвонили дзвони. Це стало сигналом для жителів, які, озброївшись хто чим м г напали на ворогів і розгромили їх.

За роки визвольної війни різко зменшилася кількість жителів Колок. Одні з них повтікали звідси, інші воювали в повстанських загонах. Якщо у 1648 році тут налічувалось 376 димів, то в 1653 році - лише 20.

Коли війна закінчилась, багато колківчан повернулося до рідних осель, де її чекала тяжка, виснажлива праця на злиденній ниві. Значну частину жителів Колок становили міщани, що були особисто вільні. Ті з них, що займалися сільським господарством, перебували у залежності від власника земель. За користування землею - вони змушені були сплачувати йому податок.

Великим землевласником став і костьол, побудований у Колках у 1674 році. В залежність від нього потрапило 37 сімей Колок. Вони разом з селянами навколишніх сіл Острова, Семок і Рудників змушені були обробляти землю, що належала костьолу, та відбувати інші повинності, як і кріпосні селяни світських феодалів.

Гетьман Павло Тетеря в Колках.

З історією селища пов'язано ряд імен, добре відомих у свій час. Найяскравіше з них - це Павло Тетеря, гетьман правобережної України, маєток якого був у Колках.

Відомий український історик Володимир Антонович стверджував цей історичний факт Він писав: «Ще на початку сутички він (тобто П. Тетеря) утік до Польщі, прикриваючись якоюсь справою до короля, бо захопив із собою військовий скарб та всі відзнаки гетьманської влади.

Керувати краєм він залишив замість себе наказного гетьмана Михайла Хакенка. На Україну Наддніпрянську Тетеря вже ніколи не з'являвся. За вірність королеві він отримав на Волині багатий маєток, містечко Колки і там доживав віку як поміщик. Після 1665 року про дальше його життя ніяких відомостей В.Антонович не мав.

Проте документи держархіву нашої області дають відповідь на деякі з питань, що їх не зміг знайти відомий історик.

Павло Тетеря - гетьман Правобережної України в роках 1663 - 1665, дати народження і смерті невідомі. Походив з реєстрових козаків М.Переяслава, належав до козацької старшини, яка орієнтувалась на шляхетську Польщу, рішуче виступав проти Переяславської угоди 1654 року. Після смерті Богдана Хмельницького підтримує Івана Виговоського, Юрася Хмельницького. Брав активну участь у підписанні Гадяцького договору 1658 року. 1663 року гетьман. Проте до цієї коротенької біографічної довідки з «Радянської енциклопедії історії України» (Київ, 1972 р.) слід додати й те, що після втечі до Польщі гетьман не випадково добивається в короля маєтків у містечку Колках.

Як розповідають документи архіву, Павло Іванович Тетеря розпочав свою кар'єру саме у нас на Волині. Після свого мандрування разом з Пражмовським за кордоном, він був регентом у Володимирі, опісля підсудком в Луцьку і добре знав Колки й інші міста.

Отримавши від короля Польщі Колки і Висоцьк, з першого маєтку підпи­сує він значні суми на користь колегії Варшавських єзуїтів, а другий віддає у фундуш єзуїтській колегії у Варшаві з тим, щоб орден єзуїтів виплачував йому 8 тис. золотих щорічно. Пізніше, оселившись у Солоді біля Варшави, скасовує свій запис для єзуїтів і продає маєток у Висоцьку за 60 тис. золотих Станіславу П'ясочинському.

У фонді 361 «Луцький повітовий суд» держархіву Волині зберігається справа за номером 956 «Про видачу князю Вітгенштейну свідоцтва про фінансову благонадійність його маєтку в Колках» за 1848 р. З неї дізнаємось, що тоді колишній маєток Павла Тетері в Колках належав князю Льву Петровичу Вітгенштейну, який забажав його продати і хотів мати від суду свідоцтво про необтяженість маєтку боргами. І тут у цій справі на аркуші другому знаходимо такий запис: «Колківський маєток не обтяжений ніякими боргами, опріч тої суми із запису Павла Тетері на користь колегії Варшавських єзуїтів 27 березня 1668 року, перейшовши в наступному часі на власність Едукаційного фундуша (фонду на розвиток освіти), яка та сума, підрахована в загальному 42 420 рублів сріблом, належить тепер до загального капіталу держави і внаслідок роз­порядження міністра державного майна 31 серпня 1842 року за №2044 за­лишається забезпечена на Колківській волості з обов'язком заплатити від неї по п'ять зі ста процента в рік». Пізніше запис говорить, що належна Литовському Едукаційному фундушу сума 12 435 руб, 12 коп. сріблом по Тетерівському маєтку передається університету святого Володимира в Києві. І після смерті гетьмана Павла Тетері його ім'я часто зустрічаємо в документах, що стосуються містечка Колки.

Розділ ІV. Колківському козацькому роду - нема переводу

Ось і пройшли ми козацькими стежками містечка. У XVIII столітті Запорізька Січ як державна політична організація була зруйнована. Але дух козацтва та прагнення до свободи залишилися жити вічно. Ідейні принципи козацтва колківчани пронесли через не одне століття. Але ні шаленство катів, які нищили учасників Коліївщини і руй­нували Січ, ні спроби чужинців спотворити нашу історію, ополячи­ти чи отуречити, чи русифікувати наш народ не могли вбити в ук­раїнців, у волинян генетичного коду козацтва, що було дивом на­шого вітчизняного родоводу. Воно не прийшло ззовні, а, здаєть­ся, було посіяне Божим провидінням у душу народу, який упро­довж кількох віків так мужньо і жертовно прагнув відродити розтоптану чужинцями свою Державу від Холмщини до Дону, від Берестя до Тмуторокані. Видатний український поет, крити і публіцист Євген Маланюк про лоно козаччини говорив: «Це істо­ричне чудо нашої нації було логічним наслідком цілком логіч­них процесів, що їх лабораторією була саме західна половина всеукраїнської еліпси - терени ще свіжих руїн Галицько-Волинської держави, терени князівства Волинського, твердині міст Холм, Луцьк, Острог, Берестя, Львів... Козацтво має ха­рактер виключно мілітарний, як форма пограничної самообо­рони і охорони народу на загрожених... рубежах національної території»?

Так однією із форм боротьби проти феодального визиску була відмова населення Колок визнати уніатство. Щоб зламати опір непокірних, волинський воєвода князь Вишневецький 20 грудня 1703 року видав спеціальний універсал, який зобов'язував населення Колок підкоритись Луцькому уніатському єпископу.

У 70-х роках XIX століття тяжких злигоднів зазнали і особисто вільні селяни, які користувалися землею поміщика А. Кожуховського, який самовільно встановив дуже високу ціну викопних платежів. Селяни взагалі відмовилися платити за землю, тоді поміщик звернувся до суду з вимогою їх виселення. Земський суд задовольнив вимоги феодала. Поліції вдалося виселити лише кілька сімей, а інші, вчинивши опір, залишилися у своїх будинках. Вони послали своїх уповноважених на чолі з старостою Михайлом Силачем у Петербург із скаргою. Повернувшись, М. Силич заявив, що цар начебто пообіцяв розглянути їх скаргу і дозволив повернутися у свої будинки. Дії селян були такими рішучими і організованими, що ні поміщик, ні місцева влада не могли здійснити вироку суду. 27 травня 1874 року до Колок прибув батальйон солдатів, але і тоді колківські селяни заявили, що виселятися вони не бажають. Наступного дня солдати почали руйнувати житла, 230 будинків із 270 було знищено.

Проте і після цієї жорстокої розправи з 270 сімей лише 40 погодились виплатити гроші поміщикові і залишилися у містечку. Виселені з Колок селяни незабаром подали генерал-губернаторові скаргу на дії поміщика і місцевих властей. Вони писали про свій намір вийти всім разом до залізниці під час проїзду царя через Волинську губернію, зупинити поїзд і подати йому скаргу.

Багато відомих подій з історії селища припадають на XX століття. На той час містечко волосним центром, мало дві церкви, костел, три синагоги, броварню, ґуральню, волосне управління, міську управу, пошту, телеграф, жидівський притулок, дві бібліотеки, дві книгарні, фотографію, чотирьох лікарів, судового оборонця.

Опір колонізації і полонізації чинила найсвідоміша українська громада, об'єднана в легальну організацію «Просвіта», філію якої засновано в Колках 15 жовтня 1922 року заходами Трифона Будецького. Того пам'ятного для колківчан дня відбулося зібрання місцевих свідомих українців і було ухвалено заложити в Колках філію «Просвіти». Очолили її Олександр Рейкін - голова, Павло Поліщук-Янчик - скарбник, Тимофій Каразія - секретар, Трифон Будецький, Опанас Мордик - заступники голови.

На 1 березня 1923 року місцева філія «Просвіти» нараховувала 71 члена, і хоч в наступні роки, аж до закриття її поляками, часто мінялося керівництво, як видно із списків членства, кількість членів і симпатиків зростала.

За короткий час просвітяни Колок зі своїх внесків і пожертв заклали бібліотеку, читальню, а в 1931 році заснували драматичний гурток, яким керував О. Будецький. Молодь Колок, об'єднана в «Просвіті», несла своєму народові національну свідомість, творила грунт для майбутнього воскресіння України на цих теренах.

Особливо визначною подією що відбулася в районі Колок була першотравнева демонстрація 1935 року. Підготовка до цієї демонстрації проводилася під керівництвом Колківського райкому КПЗУ та райкому комсомолу. Але слід відмітити, що серед учасників цих подій були і члени ОУН. 1 травня 1935 року в урочищі Рудня відбулася кривава сутичка між демонстрантами і поліцією в якій загинуло 8 чоловік, 31 було поранено, 47 заарештовано.

Радянська держава в знак вшанування загиблих на честь річниці першотравневої демонстрації в урочищі Рудня, встановила пам'ятник, щоб у бронзі увіковічнити пам'ять борців за волю.

6 листопада 1938 року колківчани разом з іншими виборцями округи Луцьк-Горохів ще раз показали високий зразок національної свідомості, віддавши свої голоси за Степана Скрипника, майбутнього першого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава, й, обравши його послом до польського сейму, таким чином ще раз підкреслили, що є господарями своєї землі.

У вересні 1939 року, коли розвалювалася поділена між нацистським і комуністичним режимами Польща, розбиті польські військові частини вимордували багато місцевих селян і міщан.

На західноукраїнських землях розпочалося будівництво сталінського соціалізму - арешти, депортації, закладання колгоспів і масове винищення свідомого українського громадянства. Це «будівництво» добре відчули на собі й колківчани, жителі району, бо чимало з них позбулися нажитого важкою працею майна і навіть життя.

Нацистська окупація, що замінила 1941 року комуністичну, принесла масовий геноцид жидівському населенню містечка, влаштували в Колках гето, куди зганяли чоловіків, жінок, дітей. Восени 1941 року в Кривому лісі урочища Горки всі вони були знищені (майже 4 тисячі люду), а пізніше взялись за знищення українського народу.

Посилились міжнаціональні сутички, росло число жертв українців і поляків. Особливо ці суперечки загострились в період 1942 -1943 років. В містечку були знищені сім'я Горбанських, Бучиків, Пущинських, Франека і ін. спалили костел, підірвали дзвіниці і могилу ксьондза.

На початку окупації українські патріоти використовують легальні методи боротьби з окупантом, будять національну свідомість своїх земляків, загартовують їх український дух.

В історію боротьби за українську державність у 1942 - 1944рр. записано також Колківську республіку, яка виникла на звільнених теренах, а містечко стало своєрідною столицею.

Навесні 1943 року повстанці вибили німецьку залогу з містечка Колки і захопили владу. Це був початок утворення Колківської республіки.

На теренах тогочасного Колківського та п'яти сусідніх районів було проголошено українські порядки. Повстанці привселюдно оголосили свою програму боротьби з «коричневою, червоною і білою чумою». Колки стали своєрідним адміністративним центром і місцем осередку політичного й військового проводу ОУН-УПА, зокрема тут дислокувався штаб Клима Савура - командувача групою «УПА - Північ». Цивільну владу в республіці здійснювали сільські і районні управи, військову й господарську - станиці. Попервах повстанці повернули населенню відібране німцями зерно та худобу. Кожному селянину наділили землі для обробітку. Затим налагодили роботу пекарень і млинів, електростанції, швейної майстерні, чоботарні, зброярні, лазні, ковбасних цехів, їдалень і лікарень. Відновили навчання у школах, яке вели винятково українською мовою. Так само у церквах служба Божа відправлялася лише українською. Водночас за нової влади почали працювати польові друкарні. Спеціально для учнів тут було видруковано український буквар.

Особливу вагу в республіці приділяли політосвіті та культурному життю. В окрузі відновили осередки «Просвіти», зорганізували хори та драматичні гуртки. Молоді аматори ставили у селах популярну виставу «Пошилися в дурні», декламували вірші Лесі Українки, Івана Франка. Одне слово, життя в республіці вирувало, скріплюючи віру в самостійність України - неньки.

Колки мали першість на Луччині - вони були першим містечком, визволеним від німців. Сталося це ранньою весною 1943 року. Його визволив загін командира "Олега". Німці дуже великого опору не ставили, вони не сподівались, жили спокійно під "опікою" червоних партизанів і польських просовєтських партизанських відділів. Тоді Колки були справді містечком.

Опанування мало своє значення тут були умови для організації міні­державного життя - діяла середня школа, клуб, адміністрація. Створювалися умови для вишколів, конференцій, культурних імпрез. Сюди формально перенісся Штаб групи «Турів» (справді містився в землянках в лісі). В околиця Колок був великий суспільно-політичний осередок (в селі Старосілля), який займався опрацюванням і видавництвом потрібної літератури. В осередку працювали мудрі і освічені люди, властиво із всіх земель України. Тут був «Стир» родовитий поліщук, що студіював у Празі, «Дніпровий», що був аж з Зеленого Клину, «Ворон» з Горохівщини, машиністка Валя з Києва. Тут видавалися листівки і відозви до населення, матеріали для вишколів, відозви і звернення до поляків, білорусів, росіян, московських партизанів і німецьких солдатів. Тому, що осередок був Крайового підпорядкування, видавались також матеріали для всього Північно-Західного Краю ОУН, а також для інших земель. Влітку 1943 року тут було видано посібник для шкіл «Українознавство». Ця книжка була написана учителями з місцевих шкіл із східних областей України. Вчителі високо оцінювали цей посібник. Хоч він був виданий на цикльостині (ручна розмножувальна машина), та змогли її роздати вчителям багатьох шкіл. Сам осередок, хоч охоронявся повстанцями, та був властиво відкритою інституцією, але вже друкарні були стисло законспіровані, туди мали вступ тільки уповноважені особи, безпосередньо причетні до праці.

Найбільшу цінність становлять спогади жителів містечка Колки, учасників тих буремних років. Гаряче підтримували УПА близько 20 юнаків, серед них Леонід Мартинюк, Григорій Рейкін, Степан Наглюк, Данило Каразія, Костянтин Градиський.

Про останні дні Колківської республіки згадував нині покійний Леонід Мартинюк, активний учасник тих подій:

«4 листопада 1943 року німецькі війська при підтримці авіації і танків знищили Колківську повстанську республіку, спалили містечко і вбили майже півтисячі людей. Невелика кількість уцілілих повстанців перенесла свій штаб у сусіднє село Комарово, Виконуючи передсмертний заповіт Тараса Чупринки, всі загони пішли звідси по лісах, Максимчук (псевдо «Стрілка») із своїми хлопцями отаборився під Вовчецьком, повністю паралізувавши рух німецьких поїздів біля Польської Гори. Загін Якова Лисого («Ярослав») перекрив зв'язок по залізниці Ковель - Ківерці, його загін зупинився під Голобами. Загони «Шаули» та «Верещака» вирушили в рейд на схід.

Переглядаючи факти, викладені учасниками тих кривавих подій, дізнаємось, що Колки в найкривавіші часи боротьби з фашизмом і більшовиками були важливим осередком повстанського руху. Цьому служили і природні умови, і територіальне розміщення. Воно було розташоване далеко від німецьких опорних пунктів, у самій середині доволі просторої, залісненої і багнистої території, перетятої річкою Стир. Туди напливала молодь до відділів УПА, де отримувала хорошу стратегічну підготовку. В містечку була організована підстаршинська школа УПА і школа медсестер Українського Червоного Хреста. На цьому терені готувалися важливі кадри для повстанських загонів, оперуючи на Волинській землі і інших регіонах Західної України. Це були молоді хлопці, яким судилося довге життя, але вони не могли сидіти, склавши руки, чекаючи кращих часів. Це краще майбутнє вони вирішили здобувати своїми силами зі зброєю в руках. Сьогодні потрібно віддати їм належну подяку та хвалу і згадати, хоч не поіменно, героїв краю, які положили своє життя за краще майбутнє, за щастя свого народу.

Зранене, сплюндроване, дощенту спалене містечко, ставало на шлях відбудови. Бо життя не знає зупину. На місцях згарищ росли нові будинки. У вересні 1944 року діти сіли за парти, хоч школи не було, класи розмістили в уцілілих хатах.

Але дух свободи в містечку не погас. На зміну збройній боротьбі ОУН- УІІА прийшла боротьба ідеї. Прапор боротьби підхопили дисиденти. Серед них була і колківчанка Наталія Каразія. Шестидесятники допомогли Наталі відкривати духовні скарби свого народу. Вона прагне бути до них подібною. "Мені здається, я все життя прагнула спостерігати цікавих людей і охопити актуальні проблеми життя... Все, що я писала, читав Дзюба, я мала дзюбівський аналіз і чимало порад, - писала про це в одному із своїх щоденників Наталія Хомівна. У коло її знайомих дисидентів -шестидесятників входили Іван Світличний, Надія Світлична, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Алла Горська, Людмила Семикіна.

Наталя Каразія багато робить корисного для нашого сьогодення. Під час перших напів демократичних виборів до Верховної Ради проводила в містечку агітаційну роботу на користь демократичних сил. Ось уже кілька років як збирає матеріали для створення музею визвольної боротьби ОУН-УПА.

Колківчани ніколи не були осторонь боротьби за незалежність України, внесли свою, частку у цю святу справу

Як і у всій країні, так і у Колках у кінці 80-х років сталися зміни. Влітку 1989 року виникає організація Руху, яку очолив Петро Писарський. 14 січня 1990 року у Колках було зареєстровано першу демократичну організацію його осередок.

Самоутвердження руху має свою історію. В його основу покладені найсвітліші прагнення, його моральні засади національна гордість, честь, гідність, високі гуманістичні почуття.

У черві 1990 року піднято синьо-жовтий прапор.

На мітингу у лютому 1990 року було обрано демократичний шлях розвитку Колок. Вперше Колківській референдум, проведений 1993 року, призвів до переобрання прокомуністичної селищної ради.

Пам'ятною для колківчан залишається і участь у живому ланцюгу єднання від Києва до Львова 21 січня 1990 року, святкування з нагороди 50-річчя УПА.

Урочисто пройшло відзначення 800-річчя містечка і встановлення монумента (1997 рік) князю Роману, спорудження пам'ятного знаку Колківської республіки. Відбулися святкові заходи до 60-річчя УПА, 60-річчя Колківської трагедії у 2003 році та 65-річчя Колківської трагедії у листопаді 2008 році.

Не стоїть осторонь політичного життя і молодь селища. В 1995 році в Колках була створена молодіжна громадська спортивно-патріотична організація «Сокіл». Молодь об'єднання виховується на патріотичних засадах, на національно-визвольних традиціях, на гордому усвідомленні того, що вони є українцями. Соколята вірять, що майбутнє буде за молодими, а це значить буде за Україною.

Минають роки. Покоління за поколіннями приходять на зміну одне одному. Тільки земля незмінно залишається спільною і єдиною домівкою для всіх минулих і прийдешніх.

Розділ V. Видатні люди селища: творці його історії.

800-літня історія нашого селища - це його люди. Тому, що саме вони є творцями історії. Колківчани здавна були люди особливі, палко закохані в рідний край, волелюбні, працьовиті - це засвідчує історія.

Коли вивчаєш документи і літературу про Колки, чи спілкуєшся із старожилами, натрапляєш на цілий ряд імен, добре відомих у свій час, життя яких пов'язане із містечком.

Тож, заглянемо в історію нашого краю. Одним із таких постатей був Павло Тетеря: гетьман Правобережної України, маєток якого був у Колках. Відомий український історик Володимир Антонович стверджував цей факт. Він писав: «За вірність королеві він отримав на Волині багатий маєток, містечко Колки і там доживав віку як поміщик».

Волинські жінки завжди славилися красою і цьому є приклад в історії.

В пам'яті старших людей живе спогад про жінку дивовижної краси - Зою Нелідову з села Комарове Маневицького району. Там минула її юність. В Колках вона зустрілася з Шовковським, відомим власником лісів і земель. Його велика дача була у Білих Берегах над Стиром. Звідти привели її дороги життя до корони королеви краси - першої жінки довоєнної Польщі. Її могила і тепер є в центрі кладовища селища Колки.

У 20-30 роки багато колківчан були симпатиками і членами організації «Просвіти». Зусиллями Трифона Будецького було засновано в Колках 15 жовтня 1922 року філію легальної організації «Просвіта». О. Будецький був керівником драматичного гуртка (заснований 1931 р.). Одна із вулиць Колок носить ім'я Галини Рейкіної. 19-річна Галина Рейкіна, уродженка Колок, яка працювала у жіночій мережі ОУН, у школах сіл Довжиці і Островів, вчила дітей любити Україну. За зв'язок з ОУН-УПА 2 грудня 1944 р. за вироком воєнного трибуналу НКВС Волинської області була розстріляна.

Наталя Каразія - особистість, через яку містечко Колки знали в Україні і за її межами. Доля звела її з надзвичайно цікавими людьми , які допомогли їй стати на одну із сходинок Парнасу борців за волю України і незважаючи на тяжкі життєві негаразди, пов'язані із здоров'ям та соціальним становищем, вона твердо стоїть на своїй сходинці і з вірою у становлення України, як могутньої і квітучої держави.

В усі часи існування нашого селища його життя було духовно багатим. Тут було декілька церков, клуб, театр, бібліотека і споконвіку жили мудрі і талановиті люди. І дотепер квітне колківська земля талантами. Ми гордимося, що Батьківщиною народного художника України Данила Даниловича Довбошинського є наше селище. Після школи навчався у художньому училищі м.Львова, згодом у Львівському Інституті прикладного та декоративного мистецтва, де і викладав все життя, і малював рідні краї. В школі створена художня галерея з картин, подарованих відомим художником. Не одного художника Довбошинського мальовничі околиці Колок надихнули на творчість. Все, що художник змальовував пензлем, вилилось у Калуша Бориса Кіндратовича у поетичних рядках. Почав писати ще в дитинстві - віршовані казки, ліричні поезії. Згодом захоплення юнака переходить у справжню поетичну творчість. Його вірші друкується у пресі, звучать по обласному радіо. Твори Б. К. Калуша одержують схвальну оцінку відомого поета, критика С. Крижанівського: «Найяскравішою квіткою у вінок рідного селища на честь 800-ліття є поема «Містечко над Стиром» в якій Борис Кіндратович описує основні віхи історії селища». Його творчість відома далеко за межами Волині. Так, його вірші друкувалась у тижневику «Вільна думка» (Австралія), часописі «Промінь» (Росія)

Знатним кореспондентом селища був уродженець Житомирщини Лобода Микола Андрійович. В 1956 році він переїжджає в Колки, де редагував газету «Червоне село». Його публікації були цікавими і гостропроблемними. Миколу Андрійовича знали і поважали не тільки в нашому селищі, а й в районі, області. Помер 2 травня 1975 року напередодні Дня преси. Серед визначних людей нашого селища і Мосійчук Петро Трифонович - режисер самодіяльного театру Колківського будинку культури, який приніс добру славу селищу на всю Україну. За його талант і натхнену працю присвоєне високе звання Заслужений працівник культури. Та його син Мосійчук Олег Петрович зумів досягти в житті ще більшого: нині він, головний режисер Рівненського драматичного театру, Заслужений артист України. А Ігор Петрович - теж творча натура - став художником, працює в Тираспольському інституті заслужений діяч мистецтв Придністров'я. Цей список митців доповнює артистка Волинської філармонії Денисюк Надія Дмитрівна .

Серед жителів нашого містечка є воїни-інтернаціоналісти, які приймали участь у бойових діях в Афганістані: Дячук Петро Степанович, Літвінчук Юрій Леонідович, Полінкевич Олександр Євгенович, Шавук Петро Мефодійович, Черненко Юрій Борисович, Назарчук Володимир Арсентійович, Гнатюк Степан Іванович, Горбач Адам Адамович, Мандзюк Геннадій Іванович.

Ми гордимося тим, що наші земляки високо освідченні люди і багато з них працюють у вищих учбових закладах України. Доктор філологічних наук Миронюк Ніна Пилипівна, доктор технічних наук Сіліч М.В., кандидат технічних наук Барановський В. Д., кандидат технічних наук Гелетій Ярослав і інші.

Держава високо оцінила творчу працю освітян, тих, хто зараз працює чи працював у селищі. Директор школи - Котеленець В.Д., вчителі Прохоренко О.Г. та Черкаська Г.Д., заслужені вчителі України. Садюк Г.В. - позаштатний член-кореспондент академії педагогічних наук України. Рудь Р.О. - винахідник, раціоналізатор. Досвід вчителів-методистів Бояринової А.Ф., Лавренчук Г.Ф., Пущинський В.І., Кушнір Н.М, вивчається вчителями області. І це далеко не весь перелік колківчан, які своїм розумом, талантом і добросовісною працею творять історію, приймають участь в розбудові України.

Розділ VI. Національна святиня містечка.

Колки - це одна із численних клітинок України, які перейшли 800-річний рубіж. Містечко має свій герб і прапор. Ця геральдика розроблена і затверджена до знаменної дати містечка Колки. Познайомимось детальніше з гербом і прапором Колок: у срібному колі на синьому вістрі золотий дзвін: обабіч на срібному тлі дві сині квітки льону із золотими осердями.

Прапор Колок: на квадратному білому полотнищі від середини верхнього краю до нижніх кутів йде синій трикутник, на якому зображено жовтий дзвін, на білому тлі по синій квітці льону з жовтими осередками. Звернемося до давніх легенд, що розповідають, що старе місто разом з церквою пішло під землю і звідти долинає звук церковного дзвону.

Відомі також історичні факти з сімнадцятого століття, коли дзвін попередив мешканців Романова про наближення ворогів. Тому символом селища є дзвін, який має розповідати про давнє знищення містечка, як оборонного укріплення.

Квіти льону символізують місцеву флору і її поліський район. Золота фарба символізує щедрість і багатство. Срібна - чистоту, синя - благородство. Колки - древнє містечко. І живуть тут люди, що є фундаментом древнього міста. Передають ці роди життєву естафету із покоління в покоління.

Колки - зачарований поліський край, що має свої неповторні краєвиди. Серед них - урочища Білий Берег, Кривий Ліс, Рудня і інші. В нашого волинського поета Олександра Богачука є такі рядки:

Живе в єдиному братньому колі

Дочка України Волинь моя вільна,

Хто з нею не бачивсь, прийдіть, будь-ласка

Тут ріки, озера, гаї солов'їні

Якщо ви забули, що таке казка,

Її ви зустрінете в нас на Волині.

Ці рядки вірша мають пряме відношення до древнього поліського містечка Колки - складової частини землі української.

Минуле - це вже історія, її не перепишеш, але слід добре вивчити, щоб не помилитись ні сьогодні, ні завтра. Історія Колок повинна стати нам і нашим нащадкам дороговказом у майбутнє. Наші зусилля потрібно направляти на подолання перешкод, що заважають приблизити вистраждане віками щасливе завтра.

Висновок

...Колки... Мої рідні Колки! Тяжко повірити, що ви подолали вже 800-річний поріг. Скільки тисяч поколінь ступило на цю землю?!

Кожен з нас живе своїм розумінням великої Батьківщини - України, але разом з тим наше природне єство на все життя зберігає в цій величності розуміння своєрідної малої вітчизни - села, містечка, краю, де народився, де вперше зробив ковток повітря, і ще такими несвідомими оченятами озирнувся на світ Божий. Де засинала під мамину колискову, ступала перший крок у батьківській хаті. Навчилася вимовляти найдорожче слово - мама. Доля визначить тобі багато доріг, які ти пройдеш протягом життя, наповнюючи його глибоким розумінням Батьківщини. Батьківська оселя і те довкілля, яке ти осягаєш в перші роки появи на світ, закладають чи не найголовніший камінь у фундаменті розуміння Батьківщини. Скільки б ти не прожив, тебе, мов магнітом, тягнутиме в чарівний світ дитинства. Мені було визначено ступити в життя саме в Колках, на славетній Волині, з таким натхненням оспіваної у всесвітньо відомому літературному шедеврі - «Лісовій пісні» нашої волинянки Лесі Українки. Кожному колківчанину Божим Провидінням даровано на все життя увібрати віковічні красоти природи: колківських лісів, лугів, мальовничих плес річки Стиру, - силу-силенну легенд, балад, переказів, повір'їв, в яких нероздільно переплелися далека історія Колок і людська фантазія, що розкриває загальноісторичні процеси в місцевому варіанті, дає можливість вивчати загальні закономірності розвитку суспільства в конкретних локальних колківських умовах. Разом з тим нашим нащадкам залишається безліч ще не вивченого, не розгаданого, не описаного в древніх літописах, не дослідженого сучасною наукою.

Своє дослідження я хочу завершити словами Заслуженого працівника культури України Мосійчука Петра Трифоновича - жителя Колок:

Як птиця Фенікс, що з попелу встає,

Мужніючи у боротьбі і славі,

Живи й красуйся селище моє

У вільній, незалежній вже Державі

Список використаних джерел та літератури

• Волинська область. Адміністративно-територіальний поділ на 1 липня

1969р.-Луцьк, 1969.

• Волинський музей. Історія і сучасність. - Луцьк, 1999.
• Волинь на зламі століть (1989 -2000). - Луцьк. - 2001.
• Газети Колківського району За 1944-1962 роки.
• Історія міст і сіл УРСР. Волинська обл..
• Кононенко П. П. Українознавство. - Київ, Заповіт. - 1994.
• Левкович І. Нарис історії Волинської землі (до 1914 року). - Вінніпег,
  1953 р.
• Літопис УПА. Т. 2. - К., 1999.
• Минуле і сучасне Волині й Полісся: історія міст і сіл Західного Полісся.
  Маневиччина. Матеріали XIII Волинської наукової історико-краєзнавчої
  конференції, смт. Маневичі. 2004 р. - Луцьк, 2004.
• Поточні архіви районних організацій, установ, підприємств.
• Спогади Градиський К., Сіліч М., Горбач М., Каразія Н.
• Шабала Я. Історія України. - Київ, 2004.

Додатки

Княже містечко Романів

З робіт заслуженого художника України

побудована у 1825 році

Павло Тетеря

Гетьман України в 1662-1665 рр.

Володів маєтками в містечку Колки

Пам'ятник князю

Роману Мстиславовичу
засновнику містечка Романів в 1197 р.